Аромат і пам’ять: Відкриваючи Одесу заново крізь запахи
Read this article in English: Fragrance and Memory: Rediscovering Odesa Through Scent
Сьогодні, пишучи про Одесу, я згадала, як сама пам’ять може відчуватися ароматом—яскравим, невловимим, життєво необхідним. Я сиджу за робочим столом у Брюсселі, у своїй їдальні, оточена звичними затишними речами. Букет білих фрезій, який я випадково купила у супермаркеті, наповнює повітря ніжною, фіалковою солодкістю. Праворуч від мене стоїть хафт-сін—невеличкий вівтар до перського Нового року, символ відродження і оновлення. На вулиці, хоч я й не бачу цього зараз, розквітає велика магнолія, розкриваючи свої пелюстки спокійно й без вагань.
Тут, у Брюсселі, ночі не розтинають сирени повітряної тривоги, немає тривожного дзижчання дронів Shahed, що порушують тишу. У такі моменти я почуваюся глибоко розгубленою й водночас заспокоєною. Частина мене палко хоче бути там—в Україні, проживаючи всю гостроту, солідарність і справжність життя в Одесі. Інша ж частина з величезним полегшенням залишається тут, у безпеці, але сповнена туги. Я ніби зависла між двома місцями, між двома емоційними пейзажами.
Пам’ять—це міст, який дозволяє мені подорожувати без зусиль, невидимо. У пам’яті я знову йду вулицями, наповненими сміхом і хаосом, вдихаю морське повітря з присмаком солі й квітучої акації, відчуваю затишний запах пилу й ванілі старих книжок у вінтажних книгарнях. Я згадую, як солоний бриз Одеси м’яко заплутувався в моєму волоссі, як моя шкіра увечері зберігала відбиток міста—морську вологу, аромат квітів, сонячне тепло—і як ці запахи шепотіли мені про моменти, прожиті повно й інтенсивно.
Нейронаука каже, що саме лімбічна система мозку відповідає за сприйняття спогадів, емоцій та ароматів—усе це тісно переплетене й нерозривне. Можливо, тому, коли слів мені не вистачає, я інстинктивно звертаюся до парфумів, аби виразити свої суперечності й тугу.
Я шукаю парфуми, що здатні передати ці примарні відчуття—парфуми, які повертають мені Одесу в усій її складності. Щось солоне, тонко-квіткове, м’яке й тепле, але з нотами меланхолії. Вдихаючи їх, аромат стає чимось більшим, ніж просто запахом: він перетворюється на живу пам’ять, повертає мене до дорогих місць і людей. Аромат, як і пам’ять,—це не розкіш, а необхідність, якір, що тримає мій емоційний світ разом, де б я не була.
Парфуми, які я згадую, на перший погляд не мають нічого спільного з Україною. Chamade від Guerlain, створений 1969 року Жаном-Полем Герленом—французьким естетом, любителем коней і поетом ароматів—це найпрозоріша, найяскравіша композиція троянди й гіацинта. У його легких нотах я відчуваю морську піну одеських пляжів і перші весняні квіти, що переповнюють собою паркани садів на зелених вулицях міста.
Voyage d’Hermès—це сіль і каміння, прогулянка Дерибасівською, нагадування про те, що Одесу збудували мандрівники й авантюристи—італійці, греки, французи. Пам’ятник Дюку де Рішельє, засновнику й символу Одеси, прихований від російських атак, але його присутність все ще відчутна. Як і сам аромат—тонкий, але впевнений у собі, що ніби каже: «Я подорожував, я бачив, я несу запах старих каменів і гірких трав».
Painter Genyum, мабуть, найбуквальніше повертає мені Одесу. Цей пряно-деревний аромат—бестселер в Україні, що часто відчувається на вулицях Одеси—нагадує мені мій улюблений Lalique Encre Noire, але більш темний, загадковий. Він наче запрошення, спокуса ще раз зануритися у глибину й складність життя цього міста.
Нарешті, Aqua Celestia від Maison Francis Kurkdjian пронизаний мімозою в зеленій, світлій, деревній композиції. Мімоза, як золота нитка, проходить крізь яскраві верхні ноти лайма й чорної смородини до ніжної солодкості неролі й троянди. Кремовий мускус посилює цю м’якість. В цьому ароматі я відчуваю оптимізм—тендітний, але рішучий,—який віддзеркалює мої суперечливі почуття між двома світами, між комфортом і конфліктом, тугою і приналежністю.
А чи був у вас аромат, який став мостом до іншого місця чи часу? Які запахи зберігають вашу пам’ять, вашу тугу?
Фото 1: Дмитро Мілютін. Фото 2: Вікторія Белім-Фролова. All rights reserved.